Вічна пам'ять загиблим Героям, які віддали своє життя за Україну!
БОРЩОВ Олексій Миколайович народився 10 грудня 1977 року в Баштанці. Навчався в Баштанській ЗОШ №1. Був здібним математиком, захищав честь школи на олімпіадах. Любив спорт, особливо футбол. Тут не було рівних Олексію! Після закінчення школи отримав професію газозварювальника в Баштанському ПТУ №9.
Але весь час хлопець мріяв стати військовим. У 1996 році був призваний на строкову службу до Збройних Сил України. Маючи звання старшого сержанта, вирішує вступити до школи прапорщиків у місті Миколаїв. Закінчивши навчання з відзнакою та отримавши звання прапорщика, продовжив службу у військовій частині в місті Запоріжжя. Мав посаду начальника КПП. Пропрацювавши довгий час, повертається до рідного містечка.
Скрізь де був, залишив по собі добру пам’ять. Найчастіше згадують Олексієву доброту й умиротворення. Був людиною віруючою, знання Біблії накладав на свої вчинки. Здавалось, не було того поруч, кому б не підставив плече. І від того мав повагу й довіру. Завжди носив із собою книгу, мріяв про подорожі, пам’ятаючи батькові слова, що світ великий і красивий.
24 лютого 2022 року… Війна… Не до роздумів було Олексію, бо відразу ж збагнув трагедію землі рідної. Він – один із перших у лавах добровольців ЗСУ, навіть повістки з військкомату не чекав. Наказ про прийняття на службу наздогнав Олексія 17 березня 2022 року вже в окопі, там, де було найгарячіше − на Сході.
Фронтовий позивний «Святий» визначав душу бійця: якщо не я, то хто? Побратими часто згадують слова Олексія: «Не хвилюйтесь, над нами Покров Божий, бо ми захищаємо своє. Ми прийшли перемагати, а не гинути…» Він був загальноприйнятим капеланом, а це люди – посланці від Всевишнього в траншеях, під обстрілами, коли прощаються в останнє…
Останній бій Олексія Борщова був 7 липня 2022 року на Донеччині, де точились жорстокі бої. Він отримав поранення, несумісні з життям… Неповних 45 років…Ще ТРЕБА було народжувати, виховувати дітей; ще ХОТІЛОСЯ засівати поля, вирощувати дуби; ще МРІЯЛОСЯ любити рідну землю; ще так ВІРИЛОСЬ: ось закінчиться війна, повернуся в Баштанку, зберу родину, друзів, сусідів, вклонюся рідним порогам і скажу: «Яка ж ти гарна, земле, ми тебе зберегли!»
Ні, ГЕРОЇ не вмирають. Вони залишаються нашою совістю.
Слава Україні! Героям слава!