Слава воїну, який став на захист Батьківщини!

Війна забирає найкращих чоловіків, синів та дочок України. За майбутнє своєї держави, за її територіальну цілісність наші мужні, хоробрі і самовіддані захисники віддають найкраще – своє власне життя. 23 червня 2022 року загинув, віддавши своє життя за Батьківщину, ПЕТРУШЕВСЬКИЙ Віталій Васильович.

Віталій Васильович народився 13 серпня 1988 року у с. Добре Баштанського району. У 2003 році закінчив Добренську середню школу, вступив до професійно-технічного училища №9 м. Баштанка, отримав спеціальність електрозварювальника. Працював на підприємстві «НІК-НАФТОБАЗА». Віталій був людиною з різносторонніми інтересами та справжнім патріотом. Займався спортом, любив море та захоплювався риболовлею, був яскравою особистістю.

У перший день повномасштабного вторгнення Росії на територію України, 24 лютого 2022 року, він з перших днів (одним із перших) записався до Інгульської територіальної оборони. Коли ворога з села погнали Віталій добровольцем пішов захищати Батьківщину і з 14 квітня 2022 року був прийнятий до лав Збройних сил України в 25 окрему десантно-штурмову бригаду, йому було присвоєно звання молодшого сержанта.

Воював під Северодонецьком. Та під час виконання бойового завдання                   23 червня 2022 року загинув у районі населеного пункту Мазанівка Донецької області. Посмертно Петрушевський Віталій Васильович був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни»

Йому назавжди залишилося 33 роки. Молодий, красивий, чуйний і працелюбний. Віталій був єдиним сином у батьків, люблячим чоловіком дружині Марині та найкращим батьком їх донечки Вероніки та сину Андрію, відданим другом і прекрасним сім’янином .

Віддати шану Віталію Петрушевському прийшли рідні, близькі, друзі, однокласники, представники влади, військові. Зустрічали Героя живим коридором жителі с. Добре та в с. Інгульці де його і було поховано, за місцем проживання своєї сім’ї.

Близькі, рідні, друзі завжди пам’ятатимуть Віталія, як добру людину, як патріота своєї Батьківщини..

Герої не вмирають...

Приходять зранку росини на травах,

Співають пташкою у сонному саду,

Лиш не кохають...

Не живуть...

Герої не вмирають...

Тримають небо вічності живим,

Ростуть колоссям стиглим на поколлі,

І дивляться волошками у полі,

Живуть вітрами у гілках тополі...

Герої не вмирають...

Лиш в нашій пам’яті живуть..