Вшанували земляків, страчених у дні окупації Баштанщини у 1941-1944 роках

18 лютого відбулося покладання квітів до пам’ятного знаку землякам, страченим у дні окупації Баштанщини у 1941-1944 роках «Повішаним, розстріляним, але не скореним» за участю виконувача функцій та повноважень голови Баштанської райдержадміністрації Олександра Славінського, секретаря міської ради Людмили Луценко, керуючої справами виконавчого комітету Лариси Кононенко, голови міської ветеранської організації Ганни Зюзько, голови спілки Баштанського районного відділу української спілки в’язнів жертв нацизму ВіктораСемененко,працівників апарату міської ради.

Історична довідка

18 лютого 1942 року, підвечір, на території Баштанської машинно-тракторної станції німецька окупаційна влада провела показову страту жителів села Баштанка з числа заручників. Напередодні в Баштанській МТС вночі сталася пожежа в майстерні, й окупаційна влада вважала, що це диверсійний акт з боку радянських підпільників. За що і було страчено 10 баштанців з числа партійного комуністичного активу, котрі залишалися з тих чи інших причин на території, зайнятій ворогом: хто залишився, хто не зміг евакуюватися, хто, потрапивши в оточення, через деякий час дістався Баштанки. Деякі свідки страти вказують, що разом з ними був повішений і військовополонений, особу якого встановити не вдалося. Як встановили після війни слідчі органи, пожежа в МТС сталася не від підпалу, а внаслідок несправного димоходу в одному з цехів. Жителі села могли тільки здогадуватися про обставини цієї пожежі. Були і “псевдо-партизани”, котрі приписували пожежу до власних диверсійних акцій. Представники вже нового порядку вдалися до практики, яка стала їм звичною, – залякування громади села через позасудову страту не останніх її представників. Аби на майбутнє ні в кого не спадало на думку нищити майно та противитися новій владі. За складеним списком (кандидатури, до якого підбиралися співробітниками комендатури з числа односельців) було повішено: Гонділова Василя Михайловича, Гончара Максима Давидовича, Змієвського Дмитра Несторовича, Іваненка Павла Марковича, Костюка Харитона Антоновича, Кушніра Порфірія Івановича, Макаліша Григорія Івановича, Реца Никифора Івановича, Смолу Савелія Івановича, Чауса Прокопа Денисовича. Зняли їх через кілька днів та закопали тут же, на території МТС. Після війни перепоховали в братській могилі біля Будинку культури, поряд із підпільниками, закатованими у квітні 1943 року. Нині всі вони разом покояться на меморіальному кладовищі, що на Пагорбі Слави.

Вічна і світла їм пам’ять!