Пам'ять про Героя живе в серцях

Остріков Руслан Євгенович народився 16 січня 1999 року в селі Явкине.
До місцевої школи ходив із щирим бажанням навчатися та розвиватися.

Коли Руслану було лише вісім років, доля завдала важкого удару — він залишився сиротою після смерті матері.
Подальші роки провів у Привільненській спеціальній школі, де, попри втрати та випробування, проявив силу духу, доброту та щиру повагу до інших.

Нелегке дитинство не зламало його — навпаки, загартувало серце й навчило покладатися на власну працю.
Прагнучи міцно стати на ноги, після закінчення школи Руслан здобув фах агронома в Горохівському фаховому коледжі.

Повернувшись до рідного краю, він чесно працював у підприємствах ПСП «Корона» та «Агроекспорт-М» — спочатку різноробочим, а згодом оператором маслопресу.
За свою старанність, добросовісність і повагу до людей колеги знали його як відповідального, спокійного та порядного працівника.

У травні 2024 року, коли рідна земля знову потребувала мужніх синів, Руслан без вагань став на захист України.
24 травня він вступив до лав Збройних Сил України й служив командиром другого стрілецького спеціалізованого відділення третього стрілецького спеціалізованого взводу другої стрілецької спеціалізованої роти стрілецького батальйону «Шквал».
Сильний духом, відданий присязі та побратимам, він завжди був тим, хто підставить плече.

На жаль, через два місяці служби, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Піщане Куп’янського району Харківської області, Руслан героїчно загинув, захищаючи свободу та незалежність України.
Його сміливість і самопожертва стали останнім свідомим кроком любові — до Батьківщини, до людей, до майбутнього своїх дітей.

Після себе Руслан залишив двох синів, для яких назавжди залишиться прикладом сили, порядності та любові.
Його ім’я житиме в серцях рідних, побратимів і всіх, хто мав честь знати його як щиру, світлу й мужню людину.

Герої не вмирають. Вічна слава та світла пам'ять Руслану Острікову — захиснику, батькові, людині честі.